"Бували войни й військовії свари:
Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї —
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало."
Шевченко
Якби напевне почав розповідати про повість "Тарас Бульба" Стефана Яворський. То він би напевне почавби свій монолог напівжартуючи так:
"- При написанні достойної книжки маємо керуватись принципом, що винайшли стародавні філософи:
"Дивлюсь в книгу бачу і мушу побачити фігуру із трьох пальців." інакше то не література і така книга придатна лише для загортання оселедців, чи інних поточних справ.
Напевне так почав би свою оповідь це й сивобородий старець.
Але якщо повернутись від фантасмагорій і спуститись на грішну землю то. . . Читаючи ". . .Бульбу" якось за феєричною бійкою між українцями і поляками (лісом), не видно фігури із трьох пальців (дерев). Та й ще кілька абзаців з антисимідським віддтінком; думка уходе в сторону - напевне Адольф Г. любив гортати цю повість.
Отже -
Палиць перший - ім'я та прізвище воїводи Київа: Адам Кисіль.
І все б нічого як би не тещо Адам Кисіль є реальна історична особа із століття так 17 - го часів Хмельницького; повість хоча і є історична, але якщо її читати перший раз; то ясно розумієш, що вона є фентазі (історичне-фентазі, яке автор розмістив у столітті 15-му, хоча і взяте за основу реальне повстання, що було при Дубенському замку князів Острозьких). І всі персонажі мають цілком вигаданні найменування.
Отже дочого тут Адам Кисіль?
Палець другий - епізод з прориванням підмоги до оточеного замку і чомусь найслабшою ланкою є Переясловський курінь, що під хмелем і все проспав (розділ VII). Незрозуміла паралель майже як по Фрейду. . .
Палець третій - Тарас Бульба із синами їде після науки Києвської до Січі.
Стоп, дії згідно з розділом І відбуваються у XV столітті, тоді як Байда-Вишневецький засновує її в серединні XVІ, так року Божого 1552.
Нестиковачка, і слава Богу повість була написана по Руском, для людей далеких від: і що воно то "Січ".
Палець . . . хоча досить пальців, замахаєшся загинати.
Отже іще один немаловажний нюанс:
постійно піднімаєма у повісті проблема - "ХЛІБ".
Отже підбірка цитат із повісті:
{Ни у кого из городских жителей нет уже давно куска хлеба, все давно едят одну землю.} (розділ V)
{– Все переели, – сказала татарка, – всю скотину. Ни коня, ни собаки, ни даже мыши не найдешь во всем городе. У нас в городе никогда не водилось никаких запасов, все привозилось из деревень.
– Но как же вы, умирая такою лютою смертью, все еще думаете оборонить город?} (розділ VI)
{Довольно! не ешь больше! Ты так долго не ела, тебе хлеб будет теперь ядовит.} (розділ VI)
{А судя по тому, что есть, неприятель вошел в город не с большим запасом; телег что-то было с ним немного. Народ в городе голодный; стало быть, все съест духом, да и коням тоже сена… уж я не знаю, разве с неба кинет им на вилы какой-нибудь их святой} (розділ VII )
{ в городе оказался недостаток в съестных припасах.} (розділ IX)
І псля всього вище сказго голодне місто долає козаків? Дивно. . . І ще це дивніше коли зауважити, що половина козаків пішла в УСПІШНИЙ похід до Туреччини (якось геть не доречно).
Якщо погортати повість, ще кілька разів то здається що вній якось все змішалось "і коні і люди"; бо якось видається що автор хотів написати про все й одразу.
І все стає на свої місця якщо сприйняти гіпотизу: що автор хотів написати короткий і саме головне цікавий посібник до історії ВКПб тьфу, тобто України.
А тепер все й попорядку.
Розглянимо символізм як він і є.
Існує Батько (з матірю) у нього є два сина Остап (старший) і Андрій (відповідно - молодший).
І відправив їх батько на науку до Києва...
Постановка гіпотизи:
Якщо припустити що Остап є узагальненим образом Великого князівства Московського, а Андрій - то є Велике князівство Литовське. То вся повість стає більш зрозумілою та логічною.
Ці два брата (князівства) були віддані на студії до Києва (ну логічно). Де Андрій і познайомився з дочкою київського воїводи товариша А. Кисель. Те ж логічно між Литіою і Польщею існувала якась незрозуміла симпатія ... у балтійському морі.
Отже виникає інше питання хто схований за образом батька (він же "Тарас Бульба") - Києв? Але теорію життя брати осягали у Києві; бойову підготовку проходили теж на обєкті києвському під кодовою назвою "Січ" ВІЙСЬКОВА ЗВАТЯГА У СТЕПАХ битва на Куликовом полі (1380) і під Синіми водами (1362); якось забагато Києвської мафії на міліметер квадратний тексту? Наврядчи Київ міг бути батьком для двух братів. Як варіант Візантія (Константинополь); усе ідеально у цьому варіанті, але Візантія згинула раніше Литви. Тоді як по тексту Батько гине останнім. . . Але зоставим вирішення цього питання на потім.
Але є інше питання на яку війну пішов клан Бальби, чому до Дубеньський замок, а не на ісконо польські міста там Люблін чи Варшаву; збиває Гоголь своїми поляками з пантелику.
Взагалі то Литва і Московія дуже полюбляни воювати з німцями особливо під Грюнвальдом (1410), а згодом і у війні Ливонській (1558 - 1583р).
Іваном IV Лютий (Грозний) спалив Великий Новгород, щоб знищить Любик з його Ганзейським союзом.
Но потім Андрій зустрів у землях котолицьких (десь там під німцями) полячку ім'я якої Гоголь не називає ... І було там весілля під назвою Люблінськп унія.
Але лихо не дрімало, турки украли козацький січовий скарб ; тут скоріше всього натяк на втрату Литвою Очакова; і вплив на Кримське ханство. І пішли козаки на війноньку з Туреччиною.
І тут хочеться згадати пісню "Ой на горі та й женці жнуть", або "Їхав козак за Дунай" (див статтю @2/12 ; 1/12)
Кульмінація всієї повісті смерть Андрія:
{Покорно, как ребенок, слез он с коня и остановился ни жив ни мертв перед Тарасом.
– Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью! – сказал Тарас и, отступивши шаг назад, снял с плеча ружье.
Бледен как полотно был Андрий; }
Більш коротко і зрозуміло про Хмельниччину написати ніхто не зміг.
І на цьому місці вся історія закінчужться, та починається суцільна футорологія.
Остап потрарляє в полон до поляків (тут за образом "поляків" прихована якась вічна козаностра, що від голоду ніяк не зпухне); батько хоче врятувати сина; у цьому йому допомагають особи єврейської національності; і цим все сказано:
{ - Это мы… это я… это свои! – говорил Янкель, встречаясь со всяким.}
І потім якось зовсім зловіщо пророчо звучать рядки щодо Остапа:
{И упал он силою и воскликнул в душевной немощи:
– Батько! где ты! Слышишь ли ты?
– Слышу! – раздалось среди всеобщей тишины, и весь миллион народа в одно время вздрогнул. }
І зовсім по фрейдівські звучать наступні рядки у фіналі повісті:
{Но не на костер глядел Тарас, не об огне он думал, которым собирались жечь его; глядел он, сердечный, в ту сторону, где отстреливались козаки: ему с высоты все было видно как на ладони.
– Занимайте, хлопцы, занимайте скорее, – кричал он, – горку, что за лесом: туда не подступят они!
Но ветер не донес его слов.}.
{На этот раз ветер дунул с другой стороны, и все слова были услышаны козаками. Но за такой совет достался ему тут же удар обухом по голове, который переворотил все в глазах его.}
Певний, але не прозорий натяк на Шевченка ... так видається, а коли щось меріщеться якто мовиться потрібно хреститись. . .
Та й прізвисько у Тара - "Бульба" якесь підозріле; легкий натяк на Америку, цікаво чи в тому далекому п'ятнадцятому столітті на просторах козацьких вирощували картоплю? Чи під терміном "бульба" споживали якийсь інший корнеплід?
І про яку горку мова йде що за лісом чи не про трахтемирівське урочище і Канів, де де знайшов свій спочинок неодин козацький гетьман (Шах, Самійло Кішка, . . . )
А потім і ще один привид фрейда зустрічається у тексті:
{Немалая река Днестр, и много на ней заводьев, речных густых камышей, отмелей и глубокодонных мест; блестит речное зеркало, оглашенное звонким ячаньем лебедей, и гордый ГОГОЛЬ быстро несется по нем,} ...
І ще на останок кілька штрихів:
Вкінці повісті виявляється у рокової полячки є брат, що на коні три рази має перевернутись. Ну як же і про пруське юнкерство забути ж не можна ...
Але питань повість ще залишає чимало:
- Тарас Бульба - хто він?
- мати Андрія та Остапа?
- Французький інженер - якось натяк зрозумілий але чому не італійський, чи там голландський . . .
І вкінці повісті неоменув увагою ще одну дієву особу хмельниччини: Николай Потоцький.
О великий Гоголь!!!!!!
PS:
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові - отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
Гоголю - Шевченко .
Ілюстрації:
- портрет Адама Кисиля
- "посольство А. Киселя у Хмельниуького" ескіз до картини, що так і ненамалював Шевченко
- картина голландського художника Della notte (згаданого у повісті) ця б картина так би пасувала до ерізоду "Андрій у полячки";
- фото зернового терміналу на Дніпрі.
Немає коментарів:
Дописати коментар