"Тарас Бульба" У прочитані {Стефана Яворського}

"Бували войни й військовії свари:
Ґалаґани, і Киселі, і Кочубеї-Нагаї —
Було добра того чимало.
Минуло все, та не пропало."
Шевченко

Якби напевне почав розповідати про повість "Тарас Бульба" Стефана Яворський. То він би напевне почавби свій монолог напівжартуючи так:
"- При написанні достойної книжки маємо керуватись принципом, що винайшли стародавні філософи:
"Дивлюсь в книгу бачу і мушу побачити фігуру із трьох пальців." інакше то не література і така книга придатна лише для загортання оселедців, чи інних поточних справ.
Напевне так почав би свою оповідь це й сивобородий старець.
Але якщо повернутись від фантасмагорій і спуститись на грішну землю то. . . Читаючи ". . .Бульбу" якось за феєричною бійкою між українцями і поляками (лісом), не видно фігури із трьох пальців (дерев). Та й ще кілька абзаців з антисимідським віддтінком; думка уходе в сторону - напевне Адольф Г. любив гортати цю повість.
Отже -
Палиць перший - ім'я та прізвище воїводи Київа: Адам Кисіль.
І все б нічого як би не тещо Адам Кисіль є реальна історична особа із століття так 17 - го часів Хмельницького; повість хоча і є історична, але якщо її читати перший раз; то ясно розумієш, що вона є фентазі (історичне-фентазі, яке автор розмістив у столітті 15-му, хоча і взяте за основу реальне повстання, що було при Дубенському замку князів Острозьких). І всі персонажі мають цілком вигаданні найменування.
Отже дочого тут Адам Кисіль?
Палець другий - епізод з  прориванням підмоги до оточеного замку і чомусь найслабшою ланкою є Переясловський курінь, що під хмелем і все проспав (розділ VII). Незрозуміла паралель майже як по Фрейду. . .
Палець третій - Тарас Бульба із синами їде після науки Києвської до Січі.
Стоп, дії згідно з розділом І відбуваються у XV столітті, тоді як Байда-Вишневецький засновує її в серединні XVІ, так року Божого 1552.
Нестиковачка, і слава Богу повість була написана по Руском, для людей далеких від: і що воно то "Січ".
Палець . . . хоча досить пальців, замахаєшся загинати.
Отже іще один немаловажний нюанс:
постійно піднімаєма у повісті проблема - "ХЛІБ".
Отже підбірка цитат із повісті:
{Ни у кого из городских жителей нет уже давно куска хлеба, все давно едят одну землю.} (розділ V)
{– Все переели, – сказала татарка, – всю скотину. Ни коня, ни собаки, ни даже мыши не найдешь во всем городе. У нас в городе никогда не водилось никаких запасов, все привозилось из деревень.
– Но как же вы, умирая такою лютою смертью, все еще думаете оборонить город?} (розділ VI)
{Довольно! не ешь больше! Ты так долго не ела, тебе хлеб будет теперь ядовит.} (розділ VI)
{А судя по тому, что есть, неприятель вошел в город не с большим запасом; телег что-то было с ним немного. Народ в городе голодный; стало быть, все съест духом, да и коням тоже сена… уж я не знаю, разве с неба кинет им на вилы какой-нибудь их святой} (розділ VII )
{ в городе оказался недостаток в съестных припасах.}  (розділ IX)
І псля всього вище сказго голодне місто долає козаків? Дивно. . . І ще це дивніше коли зауважити, що половина козаків пішла в УСПІШНИЙ похід до Туреччини (якось геть не доречно).
Якщо погортати повість, ще кілька разів то здається що вній якось все змішалось "і коні і люди"; бо якось видається що автор хотів написати про все й одразу.
І все стає на свої місця якщо сприйняти гіпотизу: що автор хотів написати короткий і саме головне цікавий посібник до історії ВКПб тьфу, тобто України.
А тепер все й попорядку.
Розглянимо символізм як він і є.
Існує Батько (з матірю) у нього є два сина Остап (старший) і Андрій (відповідно - молодший).
І відправив їх батько на науку до Києва...
Постановка гіпотизи:
Якщо припустити що Остап є узагальненим образом Великого князівства Московського, а Андрій - то є Велике князівство Литовське. То вся повість стає більш зрозумілою та логічною.
Ці два брата (князівства) були віддані на студії до Києва (ну логічно). Де Андрій і познайомився з дочкою київського воїводи товариша А. Кисель. Те ж логічно між Литіою і Польщею існувала якась незрозуміла симпатія ... у балтійському морі.
Отже виникає інше питання хто схований за образом батька (він же "Тарас Бульба") - Києв? Але теорію життя брати осягали у Києві; бойову підготовку проходили теж на обєкті києвському під кодовою назвою "Січ" ВІЙСЬКОВА ЗВАТЯГА У СТЕПАХ битва на Куликовом полі (1380) і під Синіми водами (1362); якось забагато Києвської мафії на міліметер квадратний тексту? Наврядчи Київ  міг бути батьком для двух братів. Як варіант Візантія (Константинополь); усе ідеально у цьому варіанті, але Візантія згинула раніше Литви. Тоді як по тексту Батько гине останнім. . . Але зоставим вирішення цього питання на потім.
Але є інше питання на яку війну пішов клан Бальби, чому до Дубеньський замок, а не на ісконо польські міста там Люблін чи Варшаву; збиває Гоголь своїми поляками з пантелику.
Взагалі то Литва і Московія дуже полюбляни воювати з німцями особливо під Грюнвальдом (1410), а згодом і у війні Ливонській (1558 - 1583р).
Іваном IV Лютий (Грозний) спалив Великий Новгород, щоб знищить Любик з його  Ганзейським союзом.
Но потім Андрій зустрів у землях котолицьких (десь там під німцями) полячку ім'я якої Гоголь не називає ... І було там весілля під назвою Люблінськп унія.
Але лихо не дрімало, турки украли козацький січовий скарб ; тут скоріше всього натяк на втрату Литвою Очакова; і вплив на Кримське ханство. І пішли козаки на війноньку з Туреччиною.
І тут хочеться згадати пісню "Ой на горі та й женці жнуть", або "Їхав козак за Дунай" (див статтю @2/12 ; 1/12)
Кульмінація всієї повісті смерть Андрія:
{Покорно, как ребенок, слез он с коня и остановился ни жив ни мертв перед Тарасом.
– Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью! – сказал Тарас и, отступивши шаг назад, снял с плеча ружье.
Бледен как полотно был Андрий; }
Більш коротко і зрозуміло про Хмельниччину написати ніхто не зміг.
І на цьому місці вся історія закінчужться, та починається суцільна футорологія.
Остап потрарляє в полон до поляків (тут за образом "поляків" прихована якась вічна козаностра, що від голоду ніяк не зпухне); батько хоче врятувати сина; у цьому йому допомагають особи єврейської національності; і цим все сказано:
{ - Это мы… это я… это свои! – говорил Янкель, встречаясь со всяким.}
І потім якось зовсім зловіщо пророчо звучать рядки щодо Остапа:
{И упал он силою и воскликнул в душевной немощи:
– Батько! где ты! Слышишь ли ты?
– Слышу! – раздалось среди всеобщей тишины, и весь миллион народа в одно время вздрогнул. }
І зовсім по фрейдівські звучать наступні рядки у фіналі повісті:
{Но не на костер глядел Тарас, не об огне он думал, которым собирались жечь его; глядел он, сердечный, в ту сторону, где отстреливались козаки: ему с высоты все было видно как на ладони.
– Занимайте, хлопцы, занимайте скорее, – кричал он, – горку, что за лесом: туда не подступят они!
Но ветер не донес его слов.}.

{На этот раз ветер дунул с другой стороны, и все слова были услышаны козаками. Но за такой совет достался ему тут же удар обухом по голове, который переворотил все в глазах его.}
Певний, але не прозорий натяк на Шевченка ... так видається, а коли щось меріщеться якто мовиться потрібно хреститись. . .
Та й прізвисько у Тара  - "Бульба" якесь підозріле; легкий натяк на Америку, цікаво чи в тому далекому п'ятнадцятому столітті на просторах козацьких вирощували картоплю? Чи під терміном "бульба" споживали якийсь інший корнеплід?
І про яку горку мова йде що за лісом чи не про трахтемирівське урочище і Канів, де де знайшов свій спочинок неодин козацький гетьман (Шах, Самійло Кішка, . . . )
А потім і ще один привид фрейда зустрічається у тексті:
{Немалая река Днестр, и много на ней заводьев, речных густых камышей, отмелей и глубокодонных мест; блестит речное зеркало, оглашенное звонким ячаньем лебедей, и гордый ГОГОЛЬ быстро несется по нем,} ... 
І ще на останок кілька штрихів:
Вкінці повісті виявляється у рокової полячки є брат, що на коні три рази має перевернутись. Ну як же і  про пруське юнкерство забути ж не можна ...
Але питань повість ще залишає чимало:
- Тарас Бульба - хто він?
- мати Андрія та Остапа?
- Французький інженер - якось натяк зрозумілий але чому не італійський, чи там голландський . . .
І вкінці повісті неоменув увагою ще одну дієву особу хмельниччини: Николай Потоцький.
О великий Гоголь!!!!!!

PS:
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже.
А що вродить з того плачу?
Богилова, брате...
Не заревуть в Україні
Вольнії гармати.
Не заріже батько сина,
Своєї дитини,
За честь, славу, за братерство,
За волю Вкраїни.
Не заріже — викохає
Та й продасть в різницю
Москалеві. Це б то, бачиш,
Лепта удовиці
Престолові - отечеству
Та німоті плата.
Нехай, брате. А ми будем
Сміяться та плакать.
Гоголю - Шевченко .      

Ілюстрації:
- портрет Адама Кисиля
- "посольство А. Киселя у Хмельниуького" ескіз до картини, що так і ненамалював Шевченко
-  картина голландського художника Della notte (згаданого у повісті) ця б картина так би пасувала до ерізоду "Андрій у полячки";
- фото зернового терміналу на Дніпрі.  
    

    

   

"Притча про Блудного сина" в прочитанні Шевчека

Але настав час якто мовиться віддать Богу боже, а кесарю...
І без Бога, ані до порога. . .
І знайдем нашого москалика у циклі "блудний син" і жодна із картин не намальвана на українську тематику; ба білше зних так віє Російською імперією.
Отже маємо вісім полотен:
«Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі», «Серед розбійників», «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «У вיязниці».
І найцікавіше запитання до циклу: "чому картин вісім?"
Якщо до них застосувати Достоєвського принцип "злочину і кари" то отримаємо дві групи:
Група де зображенно що щось скоїлося лихе: «Програвся в карти», «У шинку», «У хліві», «На кладовищі»
І група де герой за вчинене мусить відбувати покарання:
«Серед розбійників», «Кара колодкою», «Кара шпіцрутенами», «У вיязниці»
Виходячи із принципів банальної ерудиції  то між картинами цих двох груп що складаються із чотирьо картин кожна, повинен існувати певний звязок; тобто кожній картині із групи "злочи" мусить відповідати одна картина із групи "покарання". І таким чином має утворитись чотири пари.     
І так як картини написані на євангельський мотив, і мають океан символічності. То логічно було б припустити що ці картини є алегоричним зображенням єваглії.
У християнській традиції є традиція уособлення єваглія певним образам:
Лука - телець
Марк - лев
Матфій - людина
Іван - орел
Розгляним як прикладу два сюжета:
Сюжет перший: «Серед розбійників».
Так до картини «Серед розбійників» найбільш пасувавби відривок з євангія від Луки глави 23 де відображенно один із кульмінаційних моментів у християнській традиції розкаїння:
"А один із розп'ятих злочинників став зневажати Його й говорити: Чи Ти не Христос? То спаси Себе й нас!
Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений?
Але ми справедливо засуджені, і належну заплату за вчинки свої беремо, Цей же жадного зла не вчинив.
І сказав до Ісуса: Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє!
І промовив до нього Ісус: Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!"
І прослідкувавши сюжет на картинні. Встановлюється наступний ланцюг подій.
- Тіло убитої людини з розкинутими руками навхрест (тут би можна було сказати, що то є символ Христа що віддав своє тіло за гріхи людства).
- парубок що гордо підняв "хрестик" убитого, наче вихваляючись здобиччу (тут би можна було сказати що то є символ нерозкаєного розбійника). Але у Бога і нерозкаїний злочинець слугує його ж божому плану... Бо в його руках урочисто підняте хресне знамя.
- ще далі в центр чи то розбійник із гурту розбійників, що блище всіх седить до глядача, чи хто інний; з піднятою рукою немов щось промовляє комусь (тут би можна було сказати що то є символ розкаєного розбійника на Голгофі). І далі душі у подайбічі.
А тепер вернувшись до первісного значеня картин "притча про блудного синна". Де герой отримав жорстоку кару, то мусить бути картина де зафіксовани сам "злочин", по євагліє від Луки. І найбільш підходить до даної лінії:
Притча про блудного сина із Євангліє від Луки глава 15:
"І Він оповів: У чоловіка одного було два сини.
І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.
А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.
А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати."
І більш відповідає даному сюжету картина: «Програвся в карти».
Де молода людина тримає у руках карти і тим самим показано куди діває свій спадок по - вітру. . .  А за спиною барадатий "шинкар" спостерігає за гульвісом; а далі ще одна людина із "шеннелю" у руках, напевне забраною за борги у того що програвся.
Але завбачем другий підтекст. Ці три дієві особи є алегоричним зображенням Святої Троїці.
і таким чином перша група картин там де "щось коїться лихе" - показано ті гріхи що прийняв на себе Христо; тоді як друга група картин з "відображенням покарання" є алегоричним зображенням Голгофи. 
Та й парубок що гра в карти уособлює Христа; немов би Шевченко натякає що Син Божий - "блудний син" у позитивному сенсі цього словосполучення, бо заблукав у цей світ; який здається і не виправний. Бо що змінилось з часів Христа і по 18 якийсь там рік; тіж царі, тюрми, теж підлість та підступність. Та Надія є . . . коли є люди що мають натхнення на створення даних полотен
Споглядаючи цикл "Блудний син" Тай якось згадується описаний Шевченком у Сні найефектиніший принцип менеджменту всіх часів і народів:
"Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а...»
Зареготався я, та й годі;"
І після цих рядків затримується погляд на картинах «У шинку» та «Кара шпіцрутенами». Що ще хотів сказати ціми картинами Григорич
Так бравий парубок з триуголкою із полотна «У шинку» чимось натякає на Наполеона. І хочеться сказати тільки хвора людина на всю голову як Наполеон із своїм кодексом; захоче змінити цей світ; бо як тільки Син Божий ледве дає йому ради із своєю заповідю "возлюби ближнього".
  Та як то мовиться на всякого Наполеона знайдеться свій Кутузов із небесно-атмосферним морозом і буде тобі як там - «Кара шпіцрутенами». Тай згадуються декабристи ... Так би мовить димократія річ заразна ...
Та й що там і той захід те саме; досить хіба лише погортати (навіть не читати) дипресивного-занудного Дікенса. . . Хоча всежтаки більше блиску і лоску та й автобами якось приємніші...

PS:
"І перед престолом як море скляне, до кришталю подібне. А серед престолу й навколо престолу четверо тварин, повні очей спереду й ззаду.
І перша тварина подібна до лева, а друга тварина подібна до теляти, а третя тварина мала лице, як людина, а четверта тварина подібна до орла, що летить.
І ті чотири тварині, кожна з них мала навколо по шість крил, а всередині повна очей. І спокою не мають вони день і ніч, промовляючи: Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержитель, що Він був, і що є, і що має прийти!"
глава 4 Об'явлення Івана Богослова         

Ілюстрації:
@1 ікона "Всевидяче Око"
@2 картини Шевченка із циклу "притча про блудного сина"