Дідух

"І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками."
глава перша книги Буття

Отож прослідкуємо пригоди нашого "москалика" далі куди поведе його шлях. І трапиться він нам вже на картині "Казка".  Якось тут Катеринка ну геть не симпотна . . .
Так і хочеться під гравюрою підписати:
" Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно"
Осія глава 35
Але ж існують закони історії щось там на зразок циклічності (історія має властивості повторюватись ну і таке інше ...) іхочеться згадати Стусове:
"Вже триста років як сконала Січ. . ."
І продовжити їх народним висловом
"Тріщи не трищі, не трищі а пройшли водохрещі"
І потім спливе на думку подрожаніє Ісаї:
" Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,"
І на цьому місці якось затягнеш:
"Дивлюся я на небо і . . . " Місяць -
"Ще треті півні не співали, і ще ніхто нігде не гомонів
І ясен раз у раз репить " - ну годинник тобі у Вічності - І срливе САМЕ ГОЛОВЕ ЗНАЧЕННЯ МІСЯЦЯ - мі-ри-ло часу. . .
"реве та стогне" потрібно виголошувать на іновгурації президента, як закляття від зглазу. . .
І все ж таки ця знаменита картина маслом - "Тарас у кожусі". Розтиражованих у легіні погрудь памятників і те.де. - зима передбачплась бути затяжною і лютою. Так би мовить: "ви ще не вкожусі тоді я йду до вас"
Але прожити по сцинарію "Еней у пеклі" Котляревського було б веселіше (знести повсюди бюсти "тарас у кожусі" і розтережувати Котляревського). Але як мовиться: коней на переправі не міняють.
Одне можна сказати, що Григорич утопив весь свій геній у морі сліз, як Платон свою Атлантиду у якомусь океанні.
Та несподівано може допомогти в міркуваннях про "час" прочитання творів Агнона, а точніше примітки до них:
В єврейській культурі астрономічне значення надавалось і конкретним існуїчим у ті часи державам:
Єгипет - сприймався як уособлення Сонця, тоді як Вавілон - був Місяцем на землі. І ці два світила, ці дві цивілізації кружляли навколо Святої Землі - землі обітованної.
І тут приходить на думку гайдамацький переспів Еклесіаста:
"Все йде, все минає — і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... Одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає і будеш сіять,
Як над Вавилоном, над його садами,"
Але повернемся до наших москаликів, верніше одного москалика із Шевченківської "Казки".
Якийсь незрозумілий акцент в гравюрі на голіні та стопні . . .
І взагалі Шевченко якось небайдужий до цієї частини тіла "Катерина", "Циганка -ворожка" - дівчата весь час босі. І незрозуміла любов у засланні тримати "Захалявні кижки". Ох і традиції були у київських богословів -  любов до халяв.

PS:
"Поворожи мені волхве друже сивоусий"  
Шевченко - Щепкіну