Дідух

"І сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня від ночі, і нехай вони стануть знаками, і часами умовленими, і днями, і роками."
глава перша книги Буття

Отож прослідкуємо пригоди нашого "москалика" далі куди поведе його шлях. І трапиться він нам вже на картині "Казка".  Якось тут Катеринка ну геть не симпотна . . .
Так і хочеться під гравюрою підписати:
" Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно"
Осія глава 35
Але ж існують закони історії щось там на зразок циклічності (історія має властивості повторюватись ну і таке інше ...) іхочеться згадати Стусове:
"Вже триста років як сконала Січ. . ."
І продовжити їх народним висловом
"Тріщи не трищі, не трищі а пройшли водохрещі"
І потім спливе на думку подрожаніє Ісаї:
" Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,"
І на цьому місці якось затягнеш:
"Дивлюся я на небо і . . . " Місяць -
"Ще треті півні не співали, і ще ніхто нігде не гомонів
І ясен раз у раз репить " - ну годинник тобі у Вічності - І срливе САМЕ ГОЛОВЕ ЗНАЧЕННЯ МІСЯЦЯ - мі-ри-ло часу. . .
"реве та стогне" потрібно виголошувать на іновгурації президента, як закляття від зглазу. . .
І все ж таки ця знаменита картина маслом - "Тарас у кожусі". Розтиражованих у легіні погрудь памятників і те.де. - зима передбачплась бути затяжною і лютою. Так би мовить: "ви ще не вкожусі тоді я йду до вас"
Але прожити по сцинарію "Еней у пеклі" Котляревського було б веселіше (знести повсюди бюсти "тарас у кожусі" і розтережувати Котляревського). Але як мовиться: коней на переправі не міняють.
Одне можна сказати, що Григорич утопив весь свій геній у морі сліз, як Платон свою Атлантиду у якомусь океанні.
Та несподівано може допомогти в міркуваннях про "час" прочитання творів Агнона, а точніше примітки до них:
В єврейській культурі астрономічне значення надавалось і конкретним існуїчим у ті часи державам:
Єгипет - сприймався як уособлення Сонця, тоді як Вавілон - був Місяцем на землі. І ці два світила, ці дві цивілізації кружляли навколо Святої Землі - землі обітованної.
І тут приходить на думку гайдамацький переспів Еклесіаста:
"Все йде, все минає — і краю немає,
Куди ж воно ділось? Відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... Одно зацвіло,
А друге зав’яло, навіки зав’яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили,
Попливуть і потім, і ти, білолиций,
По синьому небу вийдеш погулять,
Вийдеш подивиться в жолобок, криницю
І в море безкрає і будеш сіять,
Як над Вавилоном, над його садами,"
Але повернемся до наших москаликів, верніше одного москалика із Шевченківської "Казки".
Якийсь незрозумілий акцент в гравюрі на голіні та стопні . . .
І взагалі Шевченко якось небайдужий до цієї частини тіла "Катерина", "Циганка -ворожка" - дівчата весь час босі. І незрозуміла любов у засланні тримати "Захалявні кижки". Ох і традиції були у київських богословів -  любов до халяв.

PS:
"Поворожи мені волхве друже сивоусий"  
Шевченко - Щепкіну  
  

 

"їхав козак за Дунай"

Якщо навіть ніколи не читав "Кобзаря" то все одно всі в Україні знають початкові рядки цієї книжки:
"Реве та стогне Дніпр широкий,".
І от деякі мої міркування щодо ціх рядків.
Від першого слова "реве" до останьго рядка :
"Та ясен раз у раз скрипів."
відчувається запах моря...
Але насправді моря тут набагато більше чим здається на перший погляд.
Перший штрих до картини: згадуваний тут "ясен", це непросто красива метафора для рифми і для "пейзажу"; ясен - порода дерева що використовується у суднобудувані...
Другий штрих до картини - "Місяць" В тексті значення вказано зовсім прозоро:
"І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі
То виринав, то потопав."
"місяць" - "човен", але є ще одне значення, що зникає на перший погляд: "місяць" - це символ"ісламу", а в даному випадку османська імперія, і вічна війна козаків із  Стамбулом.
І вислів:
"І блідний місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,"
можна сприймати, як питання "де-де виглядав блідний місяць?", і про яку пору йде мова. І якщо за значенням "місяць" сприймати Османську імперію, то кінець її панування на чорному морі, коли і Крим і Ізмаїл перейшли до складу Російської імперії ("блідний місяць на ту пору").
І фразу:
"Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма."
Розглядати як результат словесного каламбуру(гри слів) "сердитий"- "суворий" натяк на генералісімуса Суворова {моя особиста приватна думка}.
І тут чомусь хочеться згадати картину Айвазовського "Дев'ятий вал".
Плач за козацькою епохою ("Додолу верби гне високі") Шевченка сприймається вже не так сумно, бо розумієш що козачина досягла своєї мети - "крим наш". І весь наступний текст поеми {«Причинна»} та й значна частина кобзаря побудована на одному мотиві:
"їхав козак за Дунай" (чи
"їхав козак на війноньку").
Де в образі "козака" скрито значення Січі Запорізької, а в образі "дівчини" - гетьманщина, що не дочикалась повернення козака з "турецьких війн". Як підтверження думки можна розгянути ще й поему "Тополя" де подіний сюжет до "Причинни". Дівчина стає тополею, чому Шевченко вибирає саме тополю, а не інше дерево. На мою думку це пов'язано із звичеєм що існував на лівобережній Україні - на Зелені свята "водити тополю" - коли найгарніша дівчина села із піднятими догори руками мала ходити селом. Що і використав Шевченко як образ у поемах "дівчина - гетьмащіна".
  І не такий вже сумний фінал у ціх поемах. І як не дивно продовження поем "Причинна" і "Тополя" у Шевченка не зовсім літературне, а художне. І знайти це продовження можна в картині "Циганка ворожка". І данна картина перегукується з картиною "Катерина". Та ж чорноброва дівчина, і той ж пес. І незрозумілий дещо рух - піднятий рукою фартух, не неначе чорноброва дівчина не ворожить у циганки, а хоче щось взяти.
І далі ідуть цілком мої міркування (можна посміхнутись):
На картині за персонажами закодовані образи:
- "циганка" - Візантія, вона ж Туреччинна;
- "Дівчина" - Україна (вона ж Гетьманщина, вона ж і Катерина ІІ вона ж і Російська імперія);
- "циганча з півбубликом" - як недивно Крим, і піднятий фартух неначе "дівчина " - готується забрати "циганча з півбубликом";
- "сторожовий пес" - Запорізька Січ.
І як тут не згадати Шевченківські рядки:
"Реве,  лютує  Візантія,  
Руками  берег  достає,  ..."
І як не парадоксально вся ця історія наша з "переяслівською радою", лише для того щоб вибити Османську імперію з північного причорноморя.
PS:
І як тут не згадати Гоголівську "Ніч перед Різдвом":
«Один из запорожцев, приосанясь, выступил вперед: «Помилуй, Мамо! чем Тебя твой верной народ прогневил?  ...  Чем виновато запорожское войско? тем ли, что перевело Твою армию чрез Перекоп и помогло Твоим енералам порубать крымцев?..»    

Ілюстрації:
- "Дев'ятий вал"Айвазовського.
- "Циганка - ворожка" Шевченко  
- будинок Миколаївського адмілартейста.